Оновлений КАС України та новий Верховний Суд

В якості новорічного подарунка 15 грудня 2017 року набув чинності Закон № 2147-VIII T172147, який майже повністю змінив процесуальне законодавство. Не став винятком і адміністративний процес, який зазнав позитивних та, певною мірою, новаторських змін.

Ґрунтовим нововведенням стало створення Верховного Суду, який здійснює касаційний розгляд через галузеві Касаційні суди - адміністративний, господарський, кримінальний, цивільний, та за допомогою Великої палати вивчає та аналізує судову практику, забезпечуючи однакове застосування судами норм права.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Касаційний адміністративний суд Верховного Суду. Нічого нового, право на касаційне оскарження виникає в учасника справи або у особи, чиї права зачіпає оскаржуване рішення, але нове процесуальне законодавство формує інший шлях касаційного вирішення справи.

Якщо на стадії розгляду в першій інстанції справа була визначена, як малозначна, або є такою відповідно до закону (ч. 6 ст. 12 КАС України T05_2747 містить перелік справ, що є такими апріорі), то право на її касаційний перегляд обмежується. Рішення у такій справи може бути оскаржене в касаційному порядку тільки якщо скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Щоправда, такі поняття як «значний суспільний інтерес» чи «винятковість» не розкриваються законодавцем.

Серед іншого, законодавець також визначив можливість повернення касаційної скарги, якщо у ній не викладено передбачених законодавством підстав касаційного оскарження судового рішення. Це, вочевидь, допоможе запобігти безпідставному направленню органами доходів і зборів касаційних скарг та заяв про перегляд рішень, поширеному раніше (наприклад, у справах щодо повернення надміру сплачених коштів).

Відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 № 787 RE24182, орган ДФС України після надходження заяви платника має направити органу ДКС України висновок про повернення таких коштів. Проте в більшості випадків платник стикається з бездіяльністю органів ДФС України й отримує відповідь з відпискою про нестачу бюджетних коштів та скрутне становище в країні.

Як наслідок, процес затягується, а строки та порядок – порушуються.

Заявник звертається до суду, а контролюючий орган - попри відсутність підстав оскарження - пише апеляції та касації, які зазвичай містять чималу кількість помилок та не мають жодної аргументації щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Тож недарма нова редакція КАС України T05_2747 дає право на апеляційний перегляд та касаційне оскарження судового рішення лише у випадках визначених законом, в той час як стара редакція давала таке право у всіх випадках, крім визначених законом. Законодавець намагається мінімізувати зловживанням правом на оскарження й допустити до провадження лише ті справи, що дійсно містять порушення чи мають виняткове значення для формування правозастосовної практики.

Навіть передбачений законом відступ Касаційним Судом від вже сталої позиції шляхом звернення до об’єднаної або Великої палати Верховного Суду має бути виключно вмотивованим, з чіткою аргументацією, й відбуватися за встановленим законом порядком.

Те ж стосується і перегляду рішень Верховним Судом України. Стара норма КАС України T05_2747 про те, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (попри право відступити від такої позиції»), призвела до зловживання судами, що «творили практику», своїм впливом.

В більшості європейських країн верховні суди розглядають лише глобальні справи, такі, що впливають на суспільні процеси та правові норми. Це створює впевненість в подальшому їх застосуванні без потреби звертатися до суду, тобто фізичні та юридичні особи мають чіткий правовий орієнтир.

В Україні ж склалося так, що громадяни чекають на вирішення близько 60 тисяч таких справ, які неможливо внести в одне поле практики.

Таким чином, нарешті створено касаційні фільтри, щоб розглядати надалі справи, які дійсно мають юридичне та суспільне значення. Самі судді неодноразово висловлювалися, що новий порядок касаційного розгляду та перегляду рішень повинен вийти на новітній рівень.

За словами Голови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду Михаїла Смоковича до Великої палати має доходити мінімальна кількість справ. Це свідчить, що для втомленого боротьбою з державними органами суспільства з’явилася надія позбутися негативної тенденції останніх літ, коли формування практикоутворюючих норм звелося нанівець.

 

Старі позиції нового Верховного Суду

До законодавчих змін висновок Верховного Суду України про застосування норми права був обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень та відносно обов’язковим для судів загальної юрисдикції. Суд мав можливість відступити від позиції, але в більшості випадків такого не відбувалося.

У судових спорах з органами доходів і зборів існує чимала кількість рішень Верховного Суду України, які висловлюють абсолютно протилежні позиції з одного і того ж питання. Особливо актуальними є спори з нарахування податку на прибуток, податку на додану вартість, зменшення податкового кредиту.

Та останнім часом суди дійшли більш-менш однакової концепції. Верховний Суд України у своїх ршеннях неодноразово звертав свою увагу, що для встановлення істини у податковому спорі і спростування стандартної позиції фіскальної служби про фіктивність проведеної операції чи контрагента, потрібне підтвердження факту здійснення господарської операції.

У цьому аспекті зверталася увага на висновки, визначені в листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 ASS00090: рух активів у процесі здійснення суб’єктом господарювання своєї діяльності, установлення спеціальної податкової правосуб’єктності, зв’язок між придбанням товарно-матеріальних цінностей, витратами та господарською діяльністю, які прослідковувались майже у всіх рішеннях та застосовувалися судами.

Наразі ж нова редакція КАС України T05_2747 змістовно передбачає три можливості врахування рішень Верховного Суду, це:

• при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин;

• у постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду з вказівкою про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

• врахування рішення Верховного Суду у відповідній зразковій справі при вирішенні типової справи.

Перехідними положеннями КАС України T05_2747 передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Тобто, до встановлення Великою Палатою Верховного Суду нових висновків, щодо застосування спірних норм податкового права, суди «користуються» старими позиціями.

Якщо в полі податкових спорів звернутися до опублікованих в Єдиному державному реєстрі судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, то їх умовно можна поділити на 3 категорії:

• ухвали про відмову у прийнятті заяв про перегляд Верховним Судом України рішень Вищого адміністративного суду України, поданих до 15 грудня 2017 року;

• рішення на підставі розгляду касаційних скарг із застосуванням лише норм законодавства, без судової практики;

• рішення на підставі розгляду касаційних скарг із посиланнями на стару практику Верховного Суду України або без неї, але із застосуваннями звичних формулювань останнього.

В деяких постановах колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду навіть зазначає, що не буде відступати від вже існуючої правові позиції через відсутність підстав. Тобто кардинальних змін правових позицій Верховного Суду щодо застосування податкових норм не відбулося.

Щодо недоліків первинних документів, то у постанові від 30 січня 2018 по справі № 2а/1270/2131/12 Верховний Суд не змінив сталої позиції та висловився, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Щодо контрагента, директора якого засуджено за ст. 205 КК України T012341 (фіктивне підприємництво), то у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року по справі № 2а-7075/12/2670 VS180013 процитовано звичну позицію про те, що: «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Не вразив новим Верховний Суд і в постанові від 31 січня 2018 року у справі № 825/64/14 й по старому зазначив, що: «операція з придбання повинна бути реальною, тобто, повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків. Крім того, в основу будь-якої реальної господарської операції має бути покладена економічна мета, тобто, бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту».

Також цікавою є позиція щодо визнання податкових повідомлень-рішень
незаконними у разі неналежно/незаконно проведеної перевірки.

Так, у справі № 826/442/13-а позивач оскаржував податкові повідомлення-рішення, винесені податковим органом на підставі акту позапланової документальної перевірки, проведеної з порушенням, без направлення запитів, що є обов’язковою умовою. Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з позицією позивача й задовольнили позов.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду обґрунтував своє рішення від 16 січня 2018 року вже із застосуванням нового процесуального законодавства, зазначивши, що: «акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки є неналежним доказом, виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 КАС України T05_2747, за якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню».

Позиція не нова, але використовує нову процесуальну техніку.

 

Процесуальні переваги, уніфікація та предметна зміна судової практики Верховним Судом

На думку учасників судових процесів, адміністративному законодавству не вистачало закріплених інструментів для тієї, чи іншої аргументації процесуальних дій та введення нових процесуальних можливостей. Тож, чим більше Верховний суд у своїх рішеннях буде застосувати і вводити нові норми КАС України T05_2747, тим активніше буде проходити судовий розвиток при вирішенні податкових спорів.

Так, новаторськими є норми, що регулюють типові і зразкові справи. Якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.

Типові справи перебувають у провадженні одного, або ж декількох адміністративних судів у великій кількості, це і визначає доцільність наявності або ж ухвалення зразкового рішення в одній категорії спорів.

А далі, вже при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має (а не може, як було раніше) враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідний алгоритм повинен зменшити навантаження на суди і полегшити процес звернення з судовим оскарженням до органів доходів і зборів для осіб, що захищають порушені права.

Податкове право містить велику кількість колізій й часто змінюється, що ускладнює користування нормою про «зразкові» справи. Та, наприклад, такі категорії справ, як оскарження донарахувань з податку на нерухомість, транспортного податку, орендної плати чи деякі питання трансфертного ціноутворення за певні роки, містять цілий ряд абсолютно типових вирішень.

І за оскарження донарахувань за 2016 - 2017 роки можливо прийняти декілька «зразкових справ», але наразі у Верховному Суді  відбувся розгляд лише однієї зразкової справи,до Пенсіонного Фонду України від

Виникає питання - чому саме ця категорія справ? Чому не справи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ухвал про відкриття яких у ЄДРСР тільки в Києві близько 400), справи про оскарження нарахувань податку на майно чи інші типові справи?

Сподіваємося, незабаром це питання буде вирішене.

Взагалі, «новий» адміністративний процес несе низку можливостей для платників податків якісно відстоювати свої позиції.

Цікавою є норма, відповідно до якої у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень останній позбавляється можливості посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дуже часто при судовому розгляді органи доходів і зборів ґрунтували свою позицію не тільки на тих доводах, що були викладені в акті, а суди закривали очі на нові обставини, документи, які подавалися під час будь-якої стадії розгляду без аргументувань. Це були і матеріали зустрічних звірок всіх контрагентів і «партнерів контрагентів», матеріали кримінальних справ, які інколи мали в собі лише ухвали про призначення процесуальних дій в кримінальному провадженні, а в акті перевірки всі ці відомості були відсутні.

Нововведення КАС України T05_2747 повинні покласти край цим діям та внести певну дисципліну у судовий процес та формування доказової бази податковою.

Також у «новому» процесі визначено цікаві категоричні норми, зокрема про те, що неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

За формуванням практики, заснованої на таких законодавчих новелах, буде дуже цікаво спостерігати. Нова редакція КАС України T05_2747 дає можливість судам, починаючи з Верховного Суду, приймати рішення з кардинально іншими висновками і змінювати предметну сутність податкових спорів з «формально визначених необґрунтованих порушень» на «ретельно дібраний процесуальний алгоритм з чіткими правилами».

Це має сприяти тому, що учасники судового процесу, а саме податкові органи, припинять ігнорувати процесуальні норми, непрофесійно ставитися до формування доказової бази та аргументації встановлених порушень, і, знаючи, що в суді потрібно буде відповідати за кожне слово, ретельніше складатимуть акти перевірок.

http://uz.ligazakon.ua/