На співробітника, який працює за сумісництвом, поширюються всі права та обов’язки, передбачені трудовим законодавством.

Відповідно і звільнення сумісника здійснюється у такому ж порядку, що і звільнення людини, яка працює повний день.

Проте, Кодекс законів про працю містись норму щодо сумісників, формулювання якої дозволяє тлумачити її двояко.

Так, стаття 43 1 КзПП передбачає, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадках звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

Ще раз звернемось до назви статті – «Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)»

Виникає запитання, чи цією статтею передбачено окрему підставу для звільнення працівника, чи йдеться лише випадки, коли звільнення (з підстав передбачених іншими статтями) здійснюється без згоди профспілки?

Ст. 36 КзПП України містить перелік підстав припинення трудового договору. При цьому, поряд із тією чи іншою підставою вказується відповідна стаття КзПП.

Але у ст. 36 КзПП України звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, серед підстав для припинення трудового договору не згадується.

То як же звільнити сумісника?

З аналізу структури Кодексу вбачається, що стаття 43 1 КзПП не є підставою для звільнення сумісника, адже перед нею міститься ст. 43, яка передбачає випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за обов’язковою попередньою згодою профспілки.

Отже, якщо аналізувати норми КзПП України комплексно та у їх взаємозв’язку, вбачається, що:

• стаття 43 1 КзПП України лише містить перелік виключень із правила про обов’язкову згоду профспілки на звільнення працівника;
• звільнення сумісника на підставі статті 43 1 КзПП України (у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником) буде незаконним.

За таких обставин звільнення Надії буде незаконним, що є підставою для його оскарження в суді.

Водночас, слід наголосити, що практика звільнення сумісників із підстав, описаних у даній справі є вкрай поширеною. Цьому сприяють вибіркові тлумачення та рекомендації щодо застосування окремих статей законодавства про працю, без врахування інших норм КзПП, вплив яких може докорінно змінити на розуміння та застосування тієї чи іншої статті трудового законодавства.

Що стосується наслідків для керівника у разі незаконного звільнення найманого працівника, то ст. 172 КК України передбачено відповідальність за грубе порушення законодавства про працю.

Проте, дана стаття передбачає відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Отже, якщо звільнення відбулось з інших, не особистих мотивів, для притягнути керівника до кримінальної відповідальності немає підстав.

Поширювати «інше грубе порушення законодавства про працю» на незаконне звільнення з інших (не особистих) причин вбачається доволі сумнівним, адже законодавець визначив кваліфікуючу ознаку кримінально-караного незаконного звільнення – звільнення з особистих мотивів.

Хоча часто судова практика йде шляхом визнання будь-якого незаконного звільнення кримінально-карним. Цьому сприяє гонитва правоохоронних органів за показниками «розкриття» та формулювання правових норм таким чином, що дозволять тлумачити їх двояко.

У разі, якщо дії керівника не підпадатимуть під ознаки злочину, застосуванню підлягатиме ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка також передбачає відповідальність за порушення вимог законодавства про працю.